Майстриня, яка ліпить руками, плете куміхімо й трохи вірить у диво.

Мене завжди тягнуло до того, що можна робити руцями.
До глини, ниток, фарб, тканини — всього, що слухається пальців.

Не женуся за ідеальністю — мені важливіше, щоб виріб мав дотик, настрій, душу. Кожна річ, яку ти побачиш у крамниці, — це не копія, не форма, не фабричність. Це щось єдине, виліплене моїми руками й трішечки серцем.

Мені близькі дві культури — українська й японська, які я й намагаюсь відтворити у своїх виробах. Я сплетаю їх разом — іноді буквально, через куміхімо, іноді — через символи, кольори, естетику простоти.

Я люблю, коли форма з’являється поступово, через спілкування з глиною. У такі моменти все зайве відходить — і залишається тільки тиха радість творення.